Уявіть собі рецепт голлівудського фільму, котрий будь-який глядач сприйме на «Ура!»: Візьмемо режисера фільмів «Хатіко», «Шоколад», «Правила виноробів». Додамо до нього сценарій по мотивах книжки відомого в літературних колах романтика Ніколаса Спаркса. А якщо це все змішати ще й з жанрами детективу, драми, мелодрами і трилеру, то виходить...ні, не каша-малаша, а новий фільм Лассе Хальстрема «Тиха пристань».

Красива романтична історія кохання, в якій не обійшлося без сімейного насильства, переховування та привидів померлих дружин. Стрічка спрямована на широку аудиторію: дівчата плакатимуть, а хлопці розгадуватимуть детективну історію. За таке новаторство у змішуванні жанрів режисера «Пристані» можна лише похвалити. Адже кінематограф, як і будь-що у світі, розвивається, і прийшов час змін, коли фільм одного жанру глядача вже не задовольняє. Йому аби і посміятися, і по співпереживати, і подумати про вічне одночасно. Тому, думаю, жанровий експеримент з «Пристанню» Халльстрему вдався.

Джуліана Хаф, навколо якої розвиваються всі події у стрічці, зіграла не гірше за Кіру Найтлі, яка відмовилася від головної ролі заради зйомок у фільмі «Чи може пісня врятувати тобі життя». Досить не проста роль дівчини, котра у відчаї тікає від насильства з боку свого чоловіка і намагається почати нове життя у новому місті з новим коханим. Акторка зуміла поєднати в своїй ролі приємну зовнішність і доброту разом з агресією й інстинктом самозбереження, а її кінопартнер Джош Дюамель, разом зі своїми мускулами, додав до фільму елемент драматизму, зігравши вдівця-батька двох дітей.

Красиві пейзажі, приємний музичний супровід створюють у фільмі ефект «відчуття дому», коли позитивна атмосфера заспокоює, незалежно від того що відбувається на екрані. Щоправда взимку таке кіно ліпше не дивитися, бо краєвиди моря і пляжів можуть змусити вас позаздрити жителям Північної Кароліни за теплий клімат.

тиха пристань, рецензія