Від відомих режисерів завжди чекаєш чогось більшого. Але потім часто приходить розчарування. От і Роман Поланскі, здається, не виправдав моїх сподівань. Згадуючи історію Олівера Твіста, неодмінно згадується і, мабуть, основна риса усіх творів Чарльза Діккенса, - занудність. Хоча ні, „занудність” – не те слово, воно якесь образливе. А я маю на увазі дещо інше. Можливо, це надмірна увага до дрібниць, можливо, - занадто мало динаміки подій, абощо. У будь-якому разі, передати цю рису Поланскі безумовно вдалося: спина боліла, очі злипалися, і я все частіше думала не про те, чи врятує Ненсі Олівера від кари жорстокого Білла, а про омріяну вечерю, що чекає на мене вдома. Здалося, що книжку просто екранізували, не вклали в неї нічого свого, не пропустили крізь себе, якщо вже вдатися до таких літературних виразів.

Сюжет добре відомий усім, хто старанно вчив у школі зарубіжну літературу: маленький сирота Олівер у пошуках свого місця в житті потрапляє спочатку до дитячого будинку, потім – до зграї злодюжок, а потім... Втім, можна сказати, що бідна дитина чимало разів переходила “з рук у руки”, та все ж у кінці на нас чекає хеппі-енд. Хіба Діккенс міг написати інакше?

Акторський склад прикрашає Бен Кінгслі у ролі “покровителя” малолітніх крадіїв, а от щодо виконавця головної ролі, тобто Олівера, тут взагалі все просто: я вже, здається, і не пам’ятаю, як він виглядає, і тут постає одвічне питання: „А был ли мальчик?” Та був, і наче не один! Але чомусь усі на одне обличчя... І взагалі, аж надто все вийшло схожим на іншу стрічку за повістю того ж Чарльза Діккенса – „Девід Копперфільд”. У голові постійно крутилося: „Таке я вже десь бачила...”.
Отож, хоча у стрічці чимало мальовничих пейзажів, та й ім’я режисера приємно гріє душу, ще невідомо, чи можна вважати новий фільм Романа Поланскі справжньою прикрасою Молодості –2005.

Jane