Multikino

Версія сайту: Рос | Укр

Посейдон (2006)

Poseidon

До кінотеатру йшла із чітким наміром насолодитися видовищною катастрофою з бюджетом у $ 150 млн. і визнаю, у цьому плані нова стрічка Вольфганга Петерсена – просто шикарний варіант. Здається, можна вичислити кожен витрачений цент, який пішов на створення неймовірних декорацій та спецефектів – масштаби роботи команди Петерсена і справді вражають. Але не тільки на спецефектах будується гарний фільм, треба зважати і на акторський склад, і на сценарій, і ще на купу усіляких дрібниць, які створюють неповторну “кіноодиницю” (із подальшим переведенням її в інші, більш “ходові” валюти). І що тоді можна сказати про “Посейдон”? Проте чекайте, все по порядку.

Сюжет стрічки інтригує: величезний круїзний лайнер у день зустрічі Нового року зазнає нищівного удару велетенської хвилі, яка з легкістю трирічної дитини, що грається каченятком у ванні, перевертає сумнозвісний “Посейдон” з ніг на голову, себто “із гвинтів на палубу”. Увесь “вершковий” бомонд опиняється заблокованим у бенкетній залі лайнеру. Здається, залишається лише чекати допомоги рятівників, але ні: купка рішучих героїв - семеро випадкових товаришів – вирішують самотужки вибратися із темних глибин. Чи вийшло це у них та скільки з семи героїв таки врятувалися – робимо ставки, панове!

Маючи такий “катастрофічний” сюжет та стільки грошей, можна не сумніватися, що Вольфганг Петерсен зробить усе можливе, аби фільм вийшов ефектний та видовищний. І дійсно, творець “Трої” та “Ідеального шторму” і цього разу “відробив” витрачені кошти. Але забудьмо на хвильку мільйонні декорації та звернемося, власне, до самої стрічки. Про сюжет вже було сказано, і я думаю, не варто посилатися на його банальність чи передбачуваність: прихильники Бергмана чи фон Трієра помилилися сеансом. Якщо говорити про акторський склад, то кадри тут пристойні. Курт Рассел, Річард Дрейфус, Джош Лукас – вже немолоді, але дуже цікаві актори. Одразу відчувається контраст із молоденькими Емі Россум та Майк Фогель. Причому, контраст не на користь останніх. Непогано зіграла і Джасінда Баррет, а от її 9-річний “син” особливо не вразив: мабуть, ми вже занадто “випещені” усілякими “джоелами-осментами” та “дакотами фанінг”. Діалоги – то взагалі диво якесь. Репліки на кшталт “Усе добре!” та “Не бійся, все буде нормально!” у той час, коли на фоні тремтячих героїв зі свистом пролітає шматок обламаного ліфта чи мирно пропливає мертве тіло, звучить як мінімум дивно. Одразу на думку спадає “втішна” фраза капітана корабля, яку він промовляє до охопленої панікою публіки: “Не хвилюйтесь, судячи зі всього нас накрила велетенська жахлива хвиля-вбивця”. Оце втішив.

Отже, ще раз переконуєшся, що окрім бюджету із шістьма чи сімома нулями, варто перестрахуватися й непоганим сценарієм та пристойними головними виконавцями. І хоча не можна сказати, що у “Посейдона” усього цього немає, але все ж відчувається продуманий розрахунок на видовищність та спецефекти, а все інше ніби “саме причепиться”. Герої якісь “недорозвинені” (у нормальному сенсі): для кожного створено власну “історію”, але не завжди зрозуміло, до чого усі ці деталі. Нам ніби кажуть: “Оце професійний картяр, крутий привабливий хлопчина та супергерой”, “Оце старенький архітектор. Він гомосексуаліст, тому носить велику діамантову сережку та всіх хлопців називає “дорогенькими” і т. ін. Про тексти вже було сказано, і тут додати нічого. Тож якщо ви сподіваєтесь у глибинах океану віднайти якусь життєву суть чи насолодитися несподіваними поворотами сюжету, то ви й справді не на той сеанс потрапили. А якщо у вас в руках просто пачка поп-корну та пляшка кока-коли, можете сміливо вирушати на стрічку “Посейдон”, адже це справді ефектне кіно, яке насправді варте усіх цих витрачених мільйонів умовних одиниць, справжній блокбастер, яким він і має бути.

Jane