Вони приходять кожної ночі, коли ти спиш….

«Люди-тіні» - фільм з претензією на містику, та по жанру швидше нагадує трилер. Тут використаний дуже популярний на сьогодні кінематографічний жанр – псевдо документалістика, якому притаманні імітація документальності, фальсифікація та містифікація. Важко сказати наскільки події, зображені в фільмі реальні. Це залежить від віри кожного, але стрічка знята так, що навіть той хто не вірить – задумається.

Фільм пам’яті Чарлі Кроу, який і є головним героєм . Чарлі, радіоведучий місцевої радіостанції, в прямому ефірі дізнається про існування людей-тіней, які вві сні вбивають людей. Як не дивно, але в Вікіпедії є навіть стаття про цих істот. «Вільна енциклопедія» стверджує, що це надприродні силуети тіней, які дуже популярні в міських легендах. Натомість вчені доводять, що це швидше певні оптичні ілюзії. Одним словом, ми не беремося досліджувати природу людей-тіней, нас цікавить сам фільм, який до речі, присвячений всім жертвам несподіваної й не пояснюваної смерті вві сні.

Отож, стрічка не без моралі. Окрім містичних оповідок тут піднімаються і багато соціальних питань. Зокрема питання відносин батьків і дітей та важливість повноцінної сім’ї. В фільмі головний герой не може знайти контакту з сином, який живе з колишньою дружиною й до батька приїжджає лише на вихідні. Хлопець віддає перевагу комп’ютерним іграм, аніж спілкуванню з батьком. Думаю,така поведінка дітей знайома багатьом сім’ям в ХХІ столітті.
Як на мене, то в фільмі дуже влучно передано ставлення людей до сенсацій. Одні, побачивши трагедію, а у фільмі це самогубство в прямому ефірі, роблять собі на ній ім’я і будують кар’єру; інші – співпереживають і намагаються допомогти в слідстві.
«Мозок посилає всі наші думки в космос, та раніше ми не думали що їх хтось може чути. Люди-тіні знають коли ми про них думаємо і тоді приходять за нами», - каже у фільмі головний герой. Думаю, фільм знятий не тільки про надприродні явища, але й про мистецтво фільтрувати власні думки. Адже в будь-якій вигадці є доля правди. Не знаю як там на рахунок надприродного, але те, що треба «думати про що ти думаєш» це точно. Більше того, додам від себе: багато думати деколи навіть шкідливо. Тому дивіться фільми, адже кіно для того й придумано, щоб ми переглядаючи його могли забути про власні проблеми.
Уляна Легка

Skygge