Скажу відверто: терпіти не можу, коли, говорячи про той чи інший фільм, постійно посилаються на його, так би мовити, “дитячість”: “Та це дитяча казочка, нічого цікавого!” або “Ти що, підеш на цей фільм для дітлахів?! Це ж смішно!”. Взагалі, такого критерію в оцінці фільму як “дитячість” для мене ніколи не існувало. Можливо іноді фільми занадто добрі, або занадто фантазійні, але що заважає і дорослому прийти на перегляд? Невже нам самим іноді не хочеться потрапити у казку? Яскравий приклад цьому – кіно сага про пригоди хлопця-чарівника Гаррі Поттера. Тут вам і героїзм, і повчання, і дивовижні казкові створіння, а все одно стрічка постійно збирає повні зали кінотеатрів! І там не тільки дітлахи. Я б навіть сказала, що дітлахів там усе менше… Втім, такі мої переконання дещо похитнулися після перегляду чергового зимового блокбастеру “Хроніки Нарнії: лев, чаклунка і чарівна шафа” – екранізації першої із семи частин книжкової серії про чарівну країну Нарнія: аж занадто багато героїзму, “нереальності”, дивних збігів. Хоча хіба казку можна дослідити раціонально?..

Режисер – Ендрю Адамсон (“Шрек”) – підійшов до створення фільму з надзвичайною серйозністю. І це не дивно, адже на вихід стрічки з нетерпінням очікували мільйони фанатів творчості Клайва С. Льюіса, за однойменною книгою якого і було написано сценарій “Хронік…”. Усі вони готові були помічати найменші неточності, найменші неправдиві дрібниці, які могли “проскочити” у новий фільм. Велику увагу було приділено розробці дивовижних спецефектів – тут на славу попрацювала компанія WETA, яка займалася створенням спецефектів і для “Володаря кілець”. І справді, усі чарівні звірі та й сама дивовижна країна Нарнія виглядала просто блискуче – тут немає чим дорікнути авторам стрічки. Але от власне сюжет... Хоча тут претензії, мабуть, до самого Клайва С. Льюіса. Принаймні, несподівані героїчні вчинки сера “Пітера Прекрасного” (Уільям Мозелі), хлопця років чотирнадцяти, який, сидячи на білому єдинорозі, намагається втримати у руках величезний меч (тут молодого актора можна зрозуміти – під час зйомок вирішили відмовитися від бутафорської зброї, усе - справжнє...), час від часу викликали дивний сміх глядачів у кінотеатрі. І це не єдиний епізод. Взагалі, під кінець стрічки у мене особисто створилося враження, що я переглядаю якусь пародію, при тому з численними повчаннями... А, може, ми просто розучилися розуміти казки?..

Мабуть, так і є. Як це не страшно, але це так. Насправді, скільки б не було у стрічці героїзму або ж чогось подібного – це все ж таки казка. І казка дивовижна. Казка, у якій маленька Люсі (Джорджи Хенлі) знайомиться з добрим фавном, де молода Сьюзан (Анна Попплевел) вправно стріляє з лука, а неслухняний та упертий Едмунд (Скандар Кейніс) пригощається рахат-лукумом Злої Снігової Королеви Нарнії (Тильда Свінтон). Тож, здається, тут є все для тих, хто ще може просто насолоджуватися красивою, героїчною казкою, не озираючись на численні комічні огріхи або часом просто по-дитячому наївні (пробачте, не втрималась...) епізоди. Казка – вона і є казкою... Але от навіщо маленькій Люсі аж ДВА носовичка?..

( Хочете знати, про що я? Тоді дивіться “Хроніки Нарнії” у кінотеатрах з 29 грудня! )

Jane