Спочатку мені хотілося нею захоплюватися. Потім закортіло стукнути її чимось важким по голові. А незабаром – просто пожаліти. Це все про головну героїню стрічки „Ангел”. Аж три вияви емоцій за фільм –явно не найкращий мій глядацький досвід... Що ж, хоча нове творіння Франсуа Озона явно не стало моїм улюбленим фільмом, проте зачепило – однозначно.
Проте визнала я це лише через кілька днів після перегляду стрічки. Одразу ж після сеансу мене ніяк не хотіло полишати дивне враження, наче я тільки-но передивилася якусь неякісну пародію. Починаючи із „вражаючих” комбінованих зйомок і закінчуючи трагічною „несподіваною” смертю (лише після того, як були сказані останні доленосні слова!), – усе це викликало лише здивування із присмаком розчарування. Здалося, ніби з мене покепкували, підсунувши замість соковитого ягняти під соусом бешамель переварену курячу грудинку – щось сухе, пересолене та не дуже-то й їстівне (хоча й має непоганий вигляд...). Втім, згодом враження дещо змінилися... Але про все – по порядку.

Англія, початок ХХ століття. Енджел Деверел (Ромола Гарай) – дівчина молода та дуже амбіційна. Її найзаповітніше бажання – вирватися з низів суспільства та прославити своє прізвище на увесь світ – стати відомою письменницею. Недовго доводиться їй зачитувати свої літературні здобутки перед невдячною аудиторією реготливих однокласників, – молодий талант помічають у столиці, та один із лондонських видавців – Тео (Сем Ніл) – із натхненням береться прославляти дещо нахабну, проте дуже перспективну панянку. І завадити тут не може навіть вірна дружина (Шарлотта Ремплінг) – така вже ейфорія від творчості міс Деверел. І не тільки у самого видавця. Неважливо те, що дівчина не любить читати та плутає очевидні речі, – головне, що її книжки повні чистого та світлого кохання, і тепер вона – улюблениця усієї Англії! Здається, попереду безхмарне та щасливе майбутнє... Але життя – не літературний роман. І війна не розрізняє, хто стоїть на її шляху – чи популярна письменниця, чи проста донька бакалійника...

Що ж, вона не витримала перевірки життя. Вона жила своїми романами, виливала свої почуття на списаних сторінках та не зважала, що залишається зовсім незахищеною від бур самотності. І якщо б не війна, то щось інше зламало б її волю. Таке вже мінливе життя! Від усвідомлення цього факту почуття не найкращі, адже не тільки юна Енджел живе мріями, ховається від реальності та видумує „власне”, проте насправді – зовсім чуже життя... Потроху від Енджел є у кожному з нас, і саме цим чіпляє цей фільм. Чіпляє нашим власним суб’єктивним сприйняттям героїні, її вчинків, подій. Але хіба цього достатньо? Невже тепер глядач має сам синтезувати свої емоції та враження, так само як міс Деверел видумувала своє щасливе життя?..

Втім, один із беззаперечних здобутків творців стрічки – дивовижні насичені кольори, неперевершена естетика кадру та живописність зображення – велика подяка Каті Вішкоп, головній художниці стрічки. Мінлива погода, прекрасні краєвиди та архітектура – видовище для кіногурманів. Тут не пасуть задніх і творці костюмів – красуня Енджел прекрасна і в зеленому, і в червоному. Чарівна молодість Ромоли Гарай, витончена стриманість Шарлотти Ремплінг, хитрий погляд Сема Ніла – до акторів тут претензій жодних – одні лиш компліменти! Але...

...але рука чомусь таки тягнеться до „Книги скарг”, хоча й не розумієш, що ж там можна написати... Більш ніж дві години надривної історії про чуже життя? Ми хочемо їсти, а нам дають страву тільки понюхати, хоча й з усіх сторін. От і після „Ангела” відчуваєш щось подібне... Невже ягня таки підмінили на курятину? Ні. Але про соус тут точно забули.

Jane