Кіноіндустрія жанру містики чи жахів, як на мене, дещо занепала. Давно не бачила справді страшного фільму. Всюди або банальні зомбі і вампіри, або кров заливає екран настільки, що аж огидно дивитися. Але от щоб справді моторошно було – можна перерахувати на пальцях. І от з 21 грудня 2013 року варто загнути ще один палець. У світ вийшла стрічка Скотта Чарльза Стюарта «Похмурі небеса». Містичний хоррор про вторгнення інопланетних створінь від продюсера «Астралу» та «Паранормального явища» Джейсона Блума.
Для фанатів «Секретних матеріалів» на екранах бракуватиме лише агентів Малдера і Скаллі. А от все решта, що стосується НЛО, тут показано найкращим чином. Ба, навіть більше, в стрічці поданий сучасний новаторський погляд на контакти з НЛО. Спілкування з інопланетними створіннями тут не зображені як просто шуми в телевізорі чи якісь радіосигнали, як це зазвичай є у фільмах на таку тематику. Тут навпаки, геометричні конструкції з ідеальними математичними розрахунками з кухонних предметів, котрі НЛО залишає для людей чи то як погрозу чи як застереження. В фільмі я не побачила жодного інопланетного корабля і це дуже тішить, бо, подумайте самі, перша наша асоціація з НЛО – літаюча тарілка. І сам цей факт вже настільки банальний, що бачити його тисячний раз на екрані – нудно. Тому спасибі авторам фільму за креативність: інопланетяни з’являються нізвідки. Створіння не просто викрадають людей для своїх дослідів, а детально вивчають їхню поведінку на Землі. І що найголовніше, вони не беруть будь-кого, а тільки дітей. Їм напевно також відомо, що діти – то наше майбутнє і саме на них слід звертати найбільшу увагу.
Взагалі-то, використання дітей в хоррорах дуже виграшний хід. Адже вони дуже природні і їм легше повірити, відповідно чим більше ти віриш актору тим більше співпереживаєш побаченому. Візьмемо наприклад, найпопулярніші фільми жахів: в «Полтергейсті» головна героїня маленька дівчинка, в «Омені» - маленький хлопчик, в «Дзвінку» - знову ж таки дитина. Ще один плюс в дітях-акторах – їхні творіння. Малюнки дітей, їхні іграшки вже віддавна в кінематографі використовують як художній образ, як підхід до психології дитини й людини загалом. І автори «Похмурих небес» не залишили цей факт поза увагою.
Варто відмітити і художнє оформлення стрічки. Грим хороший, і що найголовніше – не надмірний: жінка, скажімо, прокидається справді сонною, а не нафарбованою як з глянцевого журналу. Саундтреки моторошні і не відволікають від сюжету, а лише підсилюють його.
Коротше кажучи, моментами було страшно. І хоча я й не плекаю особливих страхів перед НЛО, після перегляду стрічки – оглядалася.
Уляна Легка

Skygge