Тепер його вже не існує. У нього немає ані роботи, ані страхування. Він вже не працює ані на Моссад, ані на будь-які інші таємні спецслужби, він вже взагалі ні на кого не працює, безробітний! І навіть за послуги стоматолога тепер доведеться платити із власної кишені. І де ж тут взятися грошам?.. Тож залишили бідного агента Авнера (Ерік Бана) напризволяще, без роботи і без грошей… Хоча чим 250,000 $ не гроші?..

Повірили? А ось Вам Перше Правило таємних спецслужб: не вірте таємним спецслужбам! І тут же й Друге Правило: таємні спецслужби нікого напризволяще не залишають! Навіть якщо Ви того самі захочете… Що ж, мені, звичайно, таємним листом ці правила з КГБ чи ЦРУ не надсилали, тож на абсолютну справедливість таких висновків я й не претендую, але саме вони просто-таки напрошуються після перегляду вже 29-ої повнометражної стрічки Стівена Спілберга „Мюнхен”. Якщо тебе „відпустили” – не вір цьому, якщо ти на когось полюєш, не забувай озиратися, бо хтось обов’язково полює на тебе. Хоча про якусь „відпустку” для Авнера говорити не доводиться – він на завданні, і завдання це – вбити. Вбити усіх, хто захопив та винищив 11 ізраїльських спортсменів на Мюнхенській Олімпіаді 1972-го. І саме це завдання назавжди відірве Авнера від дружини, дочки, від власної сім’ї. Тоді, коли один за одним будуть гинути його товариші, коли на місце одного ворога прийдуть п’ять інших, ще жорстокіших та кривавіших, це завдання відірве Авнера і від самого себе. І тепер він точно не працює ані на Моссад, ані на будь-які інші спецслужби, і навіть не на скриньку у швейцарському банку. Та хіба він взагалі працює? Тепер він так живе.

Отакий сюжет. Але Ви будете помилятися, якщо скажете, що зрозуміли його суть. Для цього треба стрічку подивитися. Кривава Олімпіада 72-го, боротьба з палестинською терористичною організацією „Чорний вересень” – усе це лише ширма. А за нею – ідея. „Найбільший ворог не палестинці чи ізраїльтяни. Найбільший ворог – непримиримість.” – сказав сам Спілберг. І в цьому суть. Згадується епізод, коли натхненні слова про вічну боротьбу та жертовність заради майбутнього свого народу, вимовлені одним із палестинців, через деякий час повторює і сам Авнер. І з не меншим натхненням.

Та що взагалі можна сказати про стрічку, яка ще до початку офіційного прокату отримала номінацію на Золотий глобус (тут і краща режисура між іншим!)? Як не дивно, особисто у мене стрічка не викликала особливого захоплення чи то режисерською роботою, чи то взагалі сюжетом. І хоча я постійно собі повторювала, що фільм знятий „під враженням від реальних подій”, що сценарій заснований на книзі Джорджа Джонаса „Відплата” (а він „божиться”, що його матеріал має в основі реальні бесіди із прототипом Авнера!), але все ж відчувалося, що усе якесь ... надумане. Чи нереальне. Або щось подібне. (Але такі мої висновки все ж не варто порівнювати зі словами екс-керівника оперативного управління Моссада часів „Мюнхена” Рафі Ейтана, який заявив, що стрічка Спілберга „непрофесійна” і абсолютно „нереалістична”. Тут, здається інша собака зарита...). Ерік Бана у ролі спецагента більше схожий на якогось клерка, що ніяк не може завоювати повагу колег (і за цю роль його номіновано на Оскар?!). Якимись недоладними виявилися і „товариші по нещастю” Авнера: продавець антикваріату та за сумісництвом майстер підроблених документів; лялькар, який, як виявилося, спеціалізується не на збиранні бомб, а на їх розбиранні („Мене спитали, чи я можу збирати бомби, і я сказав, що можу...” Невже у спецслужбах так „питають”?!), та ще двоє, специфічність діяльності яких я так і не вловила... І хоча дійсно у стрічці помітно деякий професіоналізм та досвід Спілберга, але від потрібної напруженості подій та інтриги залишилося ну дуже мало (одна лише дівчинка з телефоном...). Тож для більш ніж двох з половиною годин хронометражу та 75 млн. $ бюджету все якесь мляве та утомливе...

Звісно, це не стрічка про Джеймса Бонда, і герої тут на кожному кроці мають вирішувати якісь свої моральні проблеми, але, повірте, фільму це не прикрашає. „Руки м’ясника, душа поета” – сказав якось про Авнера всемогутній Папá (щось на кшталт Хрещеного батька...) Хоча де ж тут поезія?..

Jane